Отзыв о походе «Величественные вершины» / Красницкая Яна

Рішення піти у Карпати не було спонтанним, довго шукали сайт, заздалегідь купували білети, і ось – ми у Івано-Франківську. Місто зустріло густим туманом, проте надія була, що за туманом буде тепло. Сподівання справдилися – у рідному Запоріжжі мерзли у куртках, а маршрут пройшли у легких костюмах. Тому можна сказати, що погода сприяла нашим пригодам.

На вокзалі зустрілися з інструктором Романом. В нього все суворо, як в аптеці – харчі по пакетиках – усім порівну. Зібралися і автобусом до місця старту – в Лазещину. Перше, що вразило – простори. Око не охватить,  світлини – бліда копія тієї панорами, що відкривається перед тобою. І це лише початок. А що ж буде далі?

Непоганим темпом для початку, дякуємо Вам, пане Романе, за розуміння, рушаємо.

Стежкою до лісу – чутно передзвін, думали що в церкві, а то – овець пасуть, а на кожній дзвіночок . Нам, дітям асфальту і бетону все  цікавинка —  там коні пасуться,  тут грибочки під ногами,  тільки і встигай  фотографувати.

Час к обіду – зупинилися біля  джерельця. В нашому Дніпрі вже так води не поп’єш.

Водичка холодна й смачна, п’єш і наче відчуваєш, як сили прибувають !  Інструктор накрив «поляну»

тут тобі й фініки, й ізюм, арахіс, шинка, паштет, шоколад – ніхто голодним не залишився. До речі, харчування протягом всього походу було калорійним і дуже смачним, за що ще одна подяка пану Роману!

Відпочили і знов під рюкзаки – до місця ночівлі. Стежкою, лісом, зустрічали мисливця, місцевих мешканців – усі вітаються «Доброго дня!» бажають, це дуже приємно і налаштовує дружелюбно.

Не вистачить , мабуть, слів, щоб описати враження від самого лісу – смереки, грибочки, пеньочки, аромати смоли і сонце, що виглядає між ялинкових лап – не пекуче літнє, а лагідно-тепле осіннє.

Ще за світло дійшли до місця ночівлі, думали-гадали-вирішували, можна б було ночувати у колибі, проте вирішили зупинитися в палатках, бо вітерець надвечір розігрався  не на жарт. Суп на кострі і спати у спальник.

Зранку вівсянка з ізюмом та згущеним молоком, чай, водичка з потічка і знов під рюкзаки! Вперед на величний Петрос! Спочатку лісом, граючись з сонцем у схованки,  потім піднімаючись вище по  полянах з чорницею і брусницею, назустріч сонцю й вітру йшли. Зупинялися на перепочинок, куштували брусницю, яку підморозив трохи рано випавший до того сніг і  захоплювалися просторами, що поступово відкривалися оку. Ось звідси прийшли, а он туди підемо зараз, а то мета на завтрашній день.

Підйом на Петрос  не сказати, щоб дуже важкий, проте обережність не завадить – по камінцях, як сходинками – вище і вище.. З підніжжя не забудь узяти камінець, щоб покласти на тур на вершині 🙂

А там – капличка, що пошкоджена грозою і нерадивими туристами і розп’яття, зігнуте могутніми вітрами…

«Вот только жаль распятого Христа…» З погодою нам дуже підфартило – нас такі вітри тут не застали.

Обідаємо на Петросі, відпочиваємо і починаємо спускатися. Теж, наче сходинками, але трохи крутішими.

А перед очима гори в небесній димці, наче в морі купаються , а може як острови посеред океану? 1003045, 1003046 Не вистачає слів, щоб описати побачене!

З Петроса видно Чорногорський хребет і Говерлу – наш маршрут на завтра. А поки ще потрібно спуститися і дійти до місця ночівлі.

У підніжжя вітерець поволі затихає, здається ліс приймає тебе в свої обійми, а сонечко починає ховатися за гори.

Обертаєшся, а Петрос ховається за смереки.

Проходимо полонину Скопеську,

далі ще трохи лісом і виходимо до інформаційно-туристичного центру «Високогір’я Карпат», а попросту до туристичного притулку. Багато інформаційних стендів, стилізовані два будиночка – є можливість переночувати, приготувати іжу, обігрітися і висушитися.

Тут  і заночували. Вночі непогода розгулялася, навіть зривався дощ, проте ранок зустрів лише туманом.

А може то не туман був, а лише хмара супроводжувала наше сходження на  Говерлу?

З боку притулка йти було легко, не було крутого підйому, тому швидко дістали вершини самої високої точки України. «Тут збігаються землі Твої, Україно» — написано на пам’ятній плиті. Затримуватись не стали і поволі спускаємося до т/б «Заросляк», де на нас чекає обід і транспорт до Івано-Франківська. На спуску видно виток ріки Прут.

За легендою Прут – хлопець, що покохав дочку горяного царя —  Говерлу, але не судилося їм бути разом. Так и тече він у її ніг, омиваючи підніжжя.

Ось вона – Говерла, залишилася позаду А нам пора додому. Від т/б «Заросляк» до Івано-Франківська майже 3 години по живописним містечкам Прикарпаття. І вже трохи сумно, що так швидко все залишилося, проте радісно, що попереду нові маршрути, бо відвідав ці місця раз – залишаєш тут частинку себе.

Щиро дякуємо компанії MountTrip.com за організацію та супроводження під час підготовки маршруту, а також нашому інструктору Юрківу Роману за чудове, пізнавальне знайомство з Карпатами! Бажаємо вам успіхів, цікавих маршрутів та дисциплінованих туристів!