Skip to content
График походов и экскурсий
|
Лучшие предложения
|
Скидки
|
Просмотренные маршруты

Отзыв о походе «Величественные вершины» / Сергеева Анна

Отзыв о походе на Говерлу«Цього не можна просто так зрозуміти. Ні… Цього не зрозумієш просто так. Це лише треба відчути. Серцем, очима. Всім тілом врешті-решт! Кожною клітиночкою. Це відчуття, наче ти висиш над землею, над горами. І вони твої. Вся земля твоя. Всі ці гори, блакитне, безмежне небо, ці величезні красуні-смереки… Здається, все це твоє! Воно все належить тобі, і ти, весь ти, належиш йому. Все одне ціле – дивовижна, просто неймовірна Матінка-природа. І ти – частинка цього цілого!

Почуття переповнюють, аж, здається, на очі необережні сльози набігають. Солодке почуття ейфорії…

Захотілося припасти до трави, притулитися до рідної землі, гратися травами, намагаючись навіщось запам’ятати, викарбувати їх в пам’яті. Спрагло вдихати пахощі. Це моя земля! Рідненька, хоч вона лишається вічною! Вічно в моєму серці. Хоч цього не зможе забрати пасивний, байдужий, холодний, виснажливий світ! Світ «вінця природи» — людей, світ цивілізації. Хоч цього не забере. Принаймні, в мене. Адже залізна рука міста, стрімке бажання хоч якось прожити, питання де взяти такі жадані папірці, що відкривають примарні можливості, настільки заполонили людські серця, що навіть і така любов у багатьох холоне в грудях…»

Саме такі почуття мене охоплювали, коли я стояла на вершечку дивовижної гори-двотисячнику – Петросі.

Взагалі, цей похід став для мене значно більшим, ніж просто відпусткою. Це був справжній відпочинок душі! Після виснажливого року навчання та роботи в переповненому місті – мегаполісі (Києві), де майже все закрите асфальтом, бетоном, де відчуваєш себе лише мізерною краплинкою байдужого натовпу, що вже переситився всім, і з камінними обличчями живе, кишить досить однотонним, нецікавим життям… І тут раптом поринути в дивовижний світ Карпат! Величних гір, що аж купаються в своїй величі. Вони такі дивовижні!

Та відразу хочу попередити, що словами всю ту красу, всі ті почуття, що переповнюють протягом походу, той справжній кайф, що охоплює, коли ти стоїш на вершині – неможливо передати словами.

Що мене вразило в Карпатах – то це те, що там зовсім немає фальші. Все там просто, все — справжнє. В них немає ніякої награності, в них можна бути таким, як ти є. Але, в той же час, треба пам’ятати, що вони дуже горді, часом навіть підступні. Не терплять слабкості. Хоч це лише підсилює колорит…

Взагалі, поїхати в Карпати я мріяла вже давно. Колись в дитинстві їздила в гірський табір, та якось раніше зовсім не так все сприймалося! І ось, на День Незалежності, ми всією сім’єю поїхали в гори. Вибрали похід саме «Величні вершини», в якому передбачається сходження на двотисячники – на могутній Петрос та величну Говерлу. Що ще бажати? Всі в нашій сім’ї (тато, мама, старша сестричка та я) палко хотіли покорити Говерлу. Чого-чого а амбіцій в кожного з нас вистачає! Адже можна було передбачити, що похід буде важким. І справді людям без підготовки було, безперечно, важко. Бували такі хвилини, коли хотілося лише лягти, простягнути ноги і лишитись на місці. Та потім береш себе в руки і, виявляється, твоє тіло спроможне ще на набагато-набагато більше… Але! Це варте того! Справді, нагорода все перекриває! Такі прекрасні краєвиди,  що заворожують, повітря, чарівна дикість, що наче аж пробуджує первісні відчуття, змінює життєві цінності…

Можна твердо сказати – похід був чарівним! Нам дуже часто просто щастило.  По-перше, нам пощастило з інструктором. Сергій Миколайович – дуже гарна людина! Видно, що він на своєму місці. Досвідчений, витривалий, скільки всього цікавого знає! Весь час підтримував, і за це ми дуже вдячні… А скільки цікавого нам розповідав! Розказав секрети досвідченого туриста. Багато-багато різних історій… А також було цікаво послухати про рослинки. Адже хоч і був самий кінець літа, та в горах все рівно все буяло, і було покрите запашною зеленню та чарівними квітами… Синьо-фіолетові яскраві квіточки, що вмощуються на високогір’ях, називаються – тирлич. Такі гарненькі, а вже є зникаючим видом, занесені до Червоної книги України… Взагалі, дуже здивувало, що там дуже багато саме рідкісних видів! Є навіть такі рослинки, що ростуть на Україні лише там, в Карпатах, на високих горах. Наприклад, каменеломка примостилась на каміннях на вершечку Петроса… І ми побачили Червону Руту!!! Славнозвісну. Та… Так дивно, виявляється, це невеличкі тендітні рожеві квіточки!  А чому дивно, тому що просто рута – це жовтенькі квіти… А ці гарненькі високогірні рожеві квіти — і не рута, і не червона, але зветься – червона рута. Рідкісні квіточки – але ми їх побачили.  Також були безстебельники на Говерлі… Вони дуже незвичайні, також занесені до Червоної книги.

Компанія склалася дуже гарною. Всі учасники групи були дуже добрі, веселі, привітні… Хороші люди! І з цим нам справді дуже пощастило. Адже тепер майже весь час панував веселий настрій.  Взагалі, я так помітила, що туристи – люди незвичайні. Це люди, що не бояться труднощів, мають силу волі, веселі, надійні. Навіть трохи схиблені, але в хорошому сенсі цього слова — не бояться прикласти зусиль, не шкодують своє тіло, готові виснажити себе ледь не до ручки, але потім отримати високу нагороду – побачити землю згори, могутні хвилі зелених гір і внизу — густий ліс струнких смерек, що зверху здаються зовсім невеличкими. Адже як станеш під ними, то аж полотнієш від їх величі, що ледь не до неба простягнулись у вись…

Окремим приємним сюрпризом стала їжа. Справді! За це ми дуже вдячні Сергію Миколайовичу! Жодної дешевої тушонки, одноманітних сухих перекусів за 3 дні. Їли ми постійно дуже смачно. Запашні, приготовлені на багатті, такі смачнючі, що аж пальчики оближеш! Тож, майбутні туристи, хто читає цей відгук, можете не хвилюватися – якщо підете в похід, то за свій животик можете не хвилюватися, принаймні, якщо підете з нашим інструктором…

Також мене дуже вразили струмки. Їх, виявляється, так багато в горах! Прозорі, швидкі, з кришталевою цілющою водою… В них вода – найсмачніша. Зі всіх струмочків, невеличких річечок можна пити воду. Просто так — набираючи обома руками пити з долонь. Коли ти втомлений,  припадаєш до води, як до порятунку і разом з тобою твої друзі, що інколи аж смішно – неначе це гурт тваринок прийшов на водопій.  В Карпатах відчуваєш себе справжньою частинкою природи!

Люди там дуже гарні. Я маю на увазі місцевих. Такі привітні! Та по всій Україні таких треба ще пошукати… Завжди, йдучи тобі на зустріч, вітаються, посміхаються, так щиро, відкрито. Навіть можуть заговорити з тобою. Просто так, адже там усі, як добрі знайомі. Можуть запитати куди ти направляєшся, звідки ти, розповісти, як вони самі туди ходили, щось застерегти чи порадити, і в кінці, звичайно ж, побажати щастя та здоров’ячка! Одну таку приємну бабусю зустріли в селищі… І дітей там так багато! До речі, виявляється, там багато гарних хлопців. В горах особливо, що слідкують за худобою… Так що, дівчата, стережіться!

Один випадок мене взагалі вразив. Ідемо, значить, такі втомлені, всі мокрі від спеки та рюкзака… Я втупила погляд в стежку – ледве ноги волочу… І тут раптом піднімаю очі, дивлюсь – а там такий красень іде! Молодий, гарний хлопець, голий до пояса, веде «засмаглу» красуню-конячку, на якій на спині великі посудини… Сергій  Миколайович, як завжди,  (за що вдячні йому) нам прояснив, що то подоїли корів в горах і везуть тепер молочко в селище. Там же такі складні стежки! Корівки ходять просто по горам, аж дивно як вони там не падають, по крутим схилам, дуже далеко звідти! А чому я назвала раніше конячку «засмаглою», бо якось хотілося всю худобу, і корівок також, називати «засмаглими». Просто вони дивні такі, всі приємного молочно-шоколадного, коричневого кольору. І здається, що то вони засмаглі. Вони такі всі невеличкі, з коротенькими ніжками, з великими красивими очима. Боятися їх не варто. Вони не прив’язані, ходять по схилах самі з дзвіночками, але дуже спокійні та миролюбні.

І як ото ці люди там живуть… Мабуть, через те, що не ліниві. Що-що, а точно не ліниві… Це ж треба ті всі схили побіля селища покосити, скласти в копиці(до речі, копиці в них дуже незвичайні: тонкі, стоячі пластом, підперті палицею), все поприбирати (жодного сміття там не побачиш!), вижити в таких складних умовах… Та це й видно по них. Товстих людей там немає. Це стосується і Івано-Франківська. Люди там зовсім без якихось-там понтів, прості, відверті, щирі… Одним словом, екстраверти – все роблять для інших, не шкодуючи себе. Можна і не описувати, хто туди поїде, все сам побачить та зрозуміє!

Ще запам’ятався окремим кадром схід сонця. В той день, коли мали йти на Говерлу, встали раніше, до сходу, щоб подивитися, як сонце вилізає з-під гір. Встали… Ну, можна відразу попередити, що в горах вночі буває ну ДУЖЕ холодно! Тато ходив в походи, знає такі справи, тож нас попередив і змусив взяти теплий одяг. Під «теплим» я маю на увазі теплющий зимовий светр, дуже теплу кофту на блискавці, підгорло, і  трохи легшу кофтинку до довгих рукавів. Звичайно, все це тягаючи, окрім всієї решти речей, по горам по сонцю трохи злилися, що стільки зайвого понабирали, але третього дня вранці таки пригодилося. Та це нам ще так дуже сильно пощастило з погодою – сонечко, тепло всі три дня! Та я б радила брати теплі (справді, ТЕПЛІ) речі на всякий випадок. Гори підступні, може трапитись всяке… І, в той же час, ні в якому разі не беріть чогось лишнього…

Отже… Говерла. Дивовижна гора! Хоча мені Петрос і сподобався трохи більше (може, через те, що ми на нього піднімалися не по стежці, а просто по бездоріжжю, по крутющому схилу 46-75 градусів, по гладкій траві. І так дуже довго! Часом просто висіли на схилі, принишклі, вчепившись в траву… Зате адреналіну! Тож, вертаємося до Говерли. Дивовижна гора – все ж таки найвища точка України! Цим вона і є незвичайна. Види з неї – просто шикарні!!! Дух перехоплює!..

З ностальгією згадую ті хвилини, коли піднімалась на неї (а піднімалися ми не там, де більшість, а зі сторони Петроса. Мені здалось тут, до речі, з цього боку, набагато кращі види). Так ось, коли піднімалась, були хвилини, коли зупинилась, як вкопана, милуючись, зачарована краєвидами… І раптом почула якийсь дивний звук. Підняла голову – а то, виявляється, пташка! Хоча, ні. Пташки можуть бути в містах та у гаях, вишневих садках… А там, в горах, на високогір’ї не пташки – їх гордо треба називати птахами! Так ось, літає високо птах, ширяє під небом, ловить течії вітру… І нікуди не летить! Кружляє майже на місці, і аж курличуть (не знаю, чи так правильно назвати) від задоволення. Вільний!.. Наче і йому такий приємний смак свободи. Наче і сам він отримує задоволення від висоти…

На вершині виявилося багато людей. Мабуть, коло сотні! І діти траплялися, і навіть люди у віці… Щасливі, ті співають гімн, ті винесли два прапора: жовто-блакитний та червоно-чорний, ті викрикують: «Слава Україні!», і їм відповідають: «Героям слава!»… Зізнаюсь чесно, аж самій хотілося їм вторити! Гордість розпирала груди! Це так добре, що ще лишилися такі віддані патріоти, з Україною в серці. Яким байдуже, що вона бідна, розкрадена, збайдужіла… Вона їм як ненька, яка б не була – люблять її, намагаються підтримувати.

Це ще один момент. Хто скучив за патріотизмом, українськими вишиванками, українською мовою… Поїдьте туди! Там клубок в горлі трішки відступить. А те, що там багато по’єднується з ОУН та УПА… Так, в них історія суперечлива, кривава. Та зараз не в тому діло. Саме там, на Заході, молоді не забули чиї вони діти, хоча б не відрікаються від коріння…

Та, мабуть, я вже занадто записалася не в той бік. Вибачте, якщо щось не те.

Просто справді, неможливо все описати! Треба самому все побачити, на власні очі. На мою думку, взагалі, кожен поважаючий себе українець має хоч раз з’їздити в Карпати. Це незабутньо!!!

Кожен в Карпатах знайде щось своє. Кожному вони бачаться по-різному. І єдине, що можна сказати, що як є у вас хоч найдрібніша можливість з’їздити туди в гори – обов’язково поїдьте! Ви не пошкодуєте. ЦЕ точно того ВАРТЕ!!! 🙂

Поход по Карпатам

Поход на Говерлу

Поход на Петрос

Турпоход по Карпатам

Турпоход на Говерлу

Турпоход на Петрос

Летний поход по Карпатам

Летний поход на Говерлу

Летний поход на Петрос

Туристический поход по Карпатам

Легкий поход на Говерлу

Поход на День Независимости

Поход на Говерлу на День Независимости

Поход на Говерлу День Независимости

Поход на Петрос на День Независимости

Говерляна на День Независимости

Летнее восхождение на Говерлу

 
Текст и фото: Анна Сергеева