Skip to content
График походов и экскурсий
|
Лучшие предложения
|
Скидки
|
Просмотренные маршруты

Отзыв о походе «По долинам, хребтам и горам» / Синчук Екатерина

Всім привіт! Мене звати Катерина. І, якщо у вас зараз є вільний час, вмощуйтесь зручніше та слухайте мою історію про класний та веселий похід по долинах і хребтах Карпатських гір, про подорож по живописному гірському масиву під назвою Горгани.

Моя історія розпочалась 25 вересня на Київському вокзалі щойно я увійшла до вагону №17 Прикарпатського напрямку з кінцевою станцією слідування Івано-Франківськ. За моєю спиною задзвеніли дитячі голоси — це були мої майбутні сусіди Вероніка та Єгор — сестричка з братиком 3-х та 4-х років.
Вони виявились двома непосидючими сонечками, яких все цікавило та вражало: чи то зчеплення вагонів сусіднього потягу, чи то початок руху нашого.

Вероніка не давала сумувати усьому вагону, розповідаючи про все, що її цікавило голосно та дзвінко.

Після вечері я вирішила перебратись на верхню полку та віддати свою уяву аудіокнизі з романом Емілі Бронте «Грозовий перевал». Я не помітила як пролетів час і я відчула, що починаю засинати. Невдовзі потяг зупинився і мої сусіди зійшли на станції Шепетівка. Але на зміну їм моє «плацкартне купе» заполонили такі, як і я молоді, сповнені сил та натхнення туристи. Після знайомства з цією веселою компанією, виявилось, що вони також їхали в похід, але на гори Хом’як та Синяк.

Поход по Карпатам

Вранці ми з новими знайомими попрощались, побажавши один одному гарного походу, та рушили по місцях збору груп.

Наша група збиралась біля центрального входу до залізничного вокзалу Івано-Франківська близько сьомої години ранку. У зазначений час з’явився наш мужній інструктор Роман з цілою купою спорядження, яке замовили в аренду туристи нашої групи. Та й сама група вже потроху матеріалізувалась біля цієї немалої купи:)

Після змістовного інструктажу по пакуванню рюкзаків, роздачі всім порівну провізії, команда зайнялась активним запиханням речей, спальників, палаток, карематів та продуктів по наплічних торбах. Враховуючи той факт, що Івано-Франківськ зустрів нас з самого ранку дрібним осіннім дощиком, Роман запропонував нам найняти машину, що довезе нас прямо до старту нашого маршруту замість теліпання по громадському транспорту з рюкзаками, іншими пасажирами та пересадкою, звичайно ми погодились. З комфортом та приємною музикою ми їхали до с.Осмолоди, паралельно знайомлячись один з одним та спостерігаючи як дощ за вікнами то вщухав, то посилювався майже до зливи. Наша група виявилась збірною з різних міст України- Києва, Сум, Южного (Одеської області) та Івано-Франківська. Нажаль, одна дівчина захворіла напередодні походу і не змогла приїхати. Тому загалом нас нарахувалось 8 чоловік, замість 9.

На старті перед початком руху по маршруту Роман провів ще один інструктаж з правил поведінки у горах, розповів що на нас може очікувати у цьому поході, яких звірів можемо зустріти та описав наш план дій на цілий день. Після чого всі ми підписали документ, що прослухали техніку безпеки. І нарешті настав час підкріпитись смачнюшками у вигляді сухофруктів та шоколаду, щоб вистачило сил на перший підйом, який всім нам дався непросто, оскільки перші метри завжди найважчі, організм ще не звик до зайвої ваги за плечима, ноги відмовляються нести тебе вгору крок за кроком, дрібний дощик мочить обувку, а дощовик парить тіло, наче в пеклі).

Поход по Горганам

Та не дивлячись на такі маленькі незручності, ми дружно йшли вгору по схилу неймовірної краси, де дерева та земля від постійної вологи були покриті густим мохом, де-не-де на землі лежало пожовкле листя і час від часу нас освіжав прохолодний вітерець.

Горганы поход

Чим далі ми занурювались у хащу лісу, тим прекраснішим він здавався. Часто зустрічались гриби, проте неїстівні. Але пощастило знайти й парочку білих грибів, які на третій день походу на ура пішли разом із засушеними перед походом грибочками у смачнющий грибний суп.

Карпаты поход в горы

Перша ночівля на відміну від наступних двох у нас пройшла не по палатках, а у комфортабельних апартаментах лісової хатини-колиби, збудованої ще у далекому 1975 році і реставрованої у 2010 році силами волонтерів громадської організації «Івано-Франківська регіональна фундація «Карпатські стежки»», що зазначено на самій колибі.

Колиба в горах, Карпаты

В цьому лісовому прихистку для туристів наша група змогла відігрітись та підсушити вологі речі, бо в колибі була піч, яку наші сильні та вправні хлопці розтопили, наколовши дров, поки дівчата цокотіли зубами, заховавшись у спальники)) Адже за вікном, як показував термометр, вже було всього +4. А тепер здогадайтесь, що в нас було на вечерю? Це був справжній український борщ! Разом з нашим інструктором та головним кулінаром в одній особі — Романом дівчата подрібнили картопельку, капусту та цибульку, заправка була готова. Зажарка з морквою була підготовлена шефом ще з дому, за що йому респект, кожна страва з нею ставала ще смачнішою! Коли шаманство над казанком закінчилось, мені насипали першій порцію цього смачнісімуса на правах вегетаріанки)) Адже потім туди ще додали ковбаски і продовжили доводити кулінарний шедевр до досконалості. До борщу разом з хлібом йшла грудинка з салом та свіжа цибулька для підтримки імунітету. Перед сном нас ще побалували фруктовим чаєм з печивом та шоколадкою. Кажу за себе- наїдалась від пуза!

Вранці наступного дня після сніданку ми зібрали речі, а я від імені нашої групи лишила замітку у хатинковому журналі туристів. Цього дня нам підкорились дві гірські вершини Горган- гора Висока (1803м) та Ігровець (1804м). День був досить теплим, зранку хмарним, та до обіду сонце пригріло своїм промінням. Пройшовши між густими хащами альпійської сосни та великому купчастому камінні ми досягли цілі. На підході до вершин з тіньової сторони гір трава деінде була вкрита інеєм. А на вершинах обох гір в тіні між камінням можна було спостерігати сніг, який не встиг розтанути зночі.

На вершине, Карпаты

З вершин гір, які ми відвідали, відкривались неймовірні види та панорами, що зачаровували погляд. Нескінченно можна було вглядатись в далину, де верхівки гір та пагорбів нагадували хвилі бурхливого моря, які завмерли, щоб ми могли роздивитись їх в деталях та милуватись їх досконалістю.

Покорение вершин Карпаты

Ще до заходу сонця було розпалено вогнище на місці для ночівлі, палатки розкладені і достигала вечеря. Це був вечір знайомств. Розпиваючи теплій чай та гріючись біля вогнища кожен розповідав про себе. Не вистачало хіба що гітари, щоб завершити парою-трійкою душевних похідних пісень цей вечір з затишною та дружньою атмосферою.

Вечер в походе, Карпаты

Йшов третій день слідування нашої згуртованої команди ниткою маршруту. Ціль дня- сходження на гору Велика Сивуля, яка успішно була досягнута! Останні метри до вершини були досить крутими, доводилось лізти і ногами, і руками, спираючись на кам’яні валуни.

Гора Сивуля Карпаты

Вершина Великої Сивулі виявилась невеликою площадкою з величезним прапором України на ній, що було закріплено кількома цеглинами. Після невеличкої групової фотосессії ми влаштували обід просто на вершині гори, оскільки погода була теплою та безвітряною.

Походная еда Карпаты

Було бажання відвідати бонусом і сусідню Малу Сивулю, проте через те, що ми повільно рухались на підйом протягом дня, часу в нас не лишилось і потрібно було рухатись до місця ночівлі, щоб встигнути розбити табір, розпалити вогнище та повністю підготуватись до ночівлі, яка обіцяла бути холодною.

Горганы поход

Оскільки це була остання ночівля в палатках у цьому поході, ніхто не поспішав після вечері ховатись по спальниках. Наше вогнище палало до пізньої ночі, час за розмовами і жартами летів непомітно. В якийсь момент хтось з нас озирнувся в іншу сторону від вогнища, у бік палаток, і я аж сплеснула у долоні від здивування! Все навколо було вкрите памороззю: і пасовище, і трава навколо нас, і кущі, і наші палатки!

Лагерь в походе по Карпатам

Вони сяяли наче новорічні ялинки, кришталики льоду так і мерехтіли під світлом наших ліхтариків. Ця природня краса свідчила про те, що температура повітря впала нижче нуля, а отже перед сном довелось натягати на себе всю одежу, що була взята в похід. Я була рада, що взяла з собою стільки светрів і шапку з рукавичками — знадобилось усе.

Ну ось і підійшла моя історія до логічного завершення. Останній день походу був днем спуску до с.Бистриця. Шлях тримали як через ліс, що де-не-де перетинали струмки і річка, так і через багнюку суху і вологу, траплялись кам’янисті ділянки і поле. На одному з привалів ми натрапили на гойдалку серед лісу, що висіла між двох старих та міцних сосен. Ну як таке пройти мимо? Згадали дитинство, погойдались, задокументували це на фотоапарати 🙂

Ще одна цікавинка по дорозі до цивілізації — водоспад Салатручіль.

Водопад Салатручиль

Для мене привал біля водоспаду став порятунком, оскільки через нові черевички я встигла дуже натерти собі ноги і на привалі зайнялась заклеюванням мозолів та водянок. Після цих нехитрих операцій у мене відкрилось друге дихання, бо ходити вже стало не так боляче і фінішний «забіг» до автобусної станції с. Бистриця я здолала без проблем.

Недалеко от поселка Бистрица

Спробую підсумувати все, що пережила у цьому поході. В першу чергу я познайомилась з хорошими та доброзичливими людьми. Рома, Ігор, Аня, Саша, Діма, Лера, Саша — дякую всім вам за чудову компанію і гарний настрій! Я побачила Карпати з іншої сторони. Поля, сухі ліси та скелі, які я бачила у поході на Петрос та Говерлу тут змінились на вологі ліси, вкриті мохом, на гори, схили і долини майже з одного каміння, на якому можна було повивертати ноги при необережності (тут кеди і кросівки взагалі не варіант), болотисті місцевості та зарослі альпійської сосни. Я відчула всі пори року за чотири дні. Було жарке літо, коли загоряли відкриті частини тіла і обличчя, був осінній дощ та загальна вологість, була нічна зима з морозцем та вранішнім снігом на верхівках гір, і звичайно весна з її струмочками і багнюкою))

Всім, хто ще вагається чи йти у похід, кажу твердо: «йдіть, не пожалкуєте!»

Похід — це безцінне почуття відриву від цивілізації, перевірка своїх сил і можливостей, гордість за себе на кожній новій підкореній вершині .. і природа як вона є!

 
Текст и фото: Синчук Екатерина